Makhauser's

Сьогодні ці слова стають якомога актуальнішими та доречнішими. Світ на порозі змін, зловорожа змія засіла біля кордонів України та похитує головою виставивши ікла. Але на кожну змію знайдеться і свій змієлов.

Черговий дощ намагався змити наші сліди. Поховати під калюжами надії, зруйнувати черговий піщаний замок. Дощі стали лити дедалі частіше. Чи то клімат змінився чи то все так, як і раніше, просто ми не помічали цю періодичність.

Туман сильними руками обіймав прохолодний тротуар. Я стояв та дивився на темні силуети, які повільно просувалися крізь завісу, виставивши вперед руки. Принаймні те, що здавалося руками. Я не міг бігти, та й не хотів. Чітко вирішив дочекатися своєї долі саме тут та зараз. А де це "тут"? Питання, яке не має однозначної відповіді, особливо тоді, коли ти не хочеш її знати. А я знав.

Мені став частіше снитися дім. Ні якась фізична будівля, у якій ти прописаний, скоріше щось більш внутрішнє. Мабуть, це нормально. Нормально повертатися у ті часи, коли не було турбот. У ті часи, коли ти після школи біг дивитися мультики, а потім навіть сідав за уроки, адже ніякого інтернету не було.

Що з нами сталося? Коли ж ми розучилися мріяти? Коли сіра завіса часу впала на сьогодення? Колись давно ми хотіли творити, любити, жити. А що зараз? Ми провели в останню путь наші бажання, склали ідеї та мрії в старезну діряву коробку з картону, натомість обгорнувшись простирадлом буднів.

До психології можна ставитись по-різному. Хтось вважає, що не може без аналізу своєї поведінки від людини, яка читала Юнґа або Фройда. Хтось ставиться до цієї течії світу зневажливо та вважає, що будь-хто може сидіти в кріслі та патякати з людьми. Історія сьогодні піде не про них, а про одну з речей, яку психологія вивчає.

Здавалося б, зовсім нещодавно Мішель Платіні відкрив конверт та дістав папірець, на якому було написано два слова: "Poland" та "Ukraine". Здавалося б, зовсім нещодавно була церемонія жеребкування, на якій зганьбився наш колишній президент, коли сказав славнозвісне "Welcome in Ukraine, Welcome in Kyiv". Здавалося б, зовсім нещодавно та сама людина зганьбилася у Давосі, коли не змогла вимовити фразу "Увімкни Україну". Але насправді, це було давно. Цілу вічність тому.

І знову воно. Я щоразу повертаюся сюди та не знаю що робити далі. Таке враження, що по якому зі шляхів на павутинні доріг ти не підеш, вона за кілометр, два, а то й за рік почне потроху повертати вбік, доки ти не повернешся у вихідну точку.

Я не розумію сучасність. Здавалося б, не такий вже й сивий дід, проте дивлячись на все нові та нові кроки актуальних захоплень, сучасні тренди на актуальний лексикон, все більше відчуваю себе старим. Або старішим.

Лодзь - це доволі велике місто в центральній Польщі, яке знаходиться десь в 140 кілометрах від столиці. Можна називати його як тільки душі завгодно: Лодзь, Вудж - різниці особливо ніякої нема. Воно інше. Це місто поглинає та може затягнути на дно.